Увага! Триває збір коштів на сплату оренди серверу для проекту!
Зібрати плануємо приблизно 1000 грн. Деталі за цим посиланням

Удивительная палеонтология. История Земли и жизни на ней / Дивовижна палеонтологія. Історія Землі та життя на ній: Дополнение к главе 1 Несколько слов о методологии науки. Принцип актуализма, «бритва Оккама» и презумпции. Проверка теории: верификации и фальсификации.

Оригінал російською Переклад українською

Принцип актуализма (этот термин был введен в 1830 году Ч. Лайелем): при любых реконструкциях событий прошлого мы исходим из того, что в те времена должны были действовать такие же законы природы, что и ныне. «Настоящее есть ключ к прошлому» – так формулировал принцип сам Лайель. Пусть, к примеру, в докембрии существовали экосистемы, которым нет сегодня аналогов, но камень-то, надо думать, и тогда падал на землю с ускорением 9,8 м/с2, вода замерзала при нуле градусов Цельсия, молекула хлорофилла исправно поглощала кванты света... А, собственно говоря, почему? Вопрос этот вовсе не так уж прост.

#1

Принцип актуалізму (цей термін був введений в 1830 році Ч. Лайєлем): при будь-яких реконструкціях подій минулого ми виходимо з того, що в ті часи мали діяти такі ж закони природи, що й нині. «Сучасне є ключем до минулого» - так формулював принцип сам Лайєль. Нехай, наприклад, в докембрії існували екосистеми, яким немає сьогодні аналогів, та камінець, гадається, і тоді падав на землю з прискоренням 9,8 м/с2, вода замерзала при нулі за Цельсієм, молекула хлорофілу справно поглинала кванти світла ... Та, власне кажучи, чому? Питання це зовсім не таке вже й просте.

Dflsr 25.09.16 в 19:07

Непосредственно в прошлое заглянуть невозможно, машина времени – это несбыточная мечта человечества. Любые наши суждения о прошлом есть лишь более или менее вероятные предположения, основанные на интерпретации фактов и событий современности. Динозавры (столь полюбившиеся широкой публике после «Парка юрского периода») – это, вообще-то говоря, лишь куски песчаника, напоминающие своей формой кости современных рептилий; все остальное – чистые домыслы. Понятно, что цена домыслам режиссера С. Спилберга и академика от палеонтологии Л. П. Татаринова несколько разная, однако экспериментально проверить нельзя ни первые, ни вторые – ни сегодня, ни в будущем. Поэтому вначале нам следует решить для себя принципиальный вопрос: познаваемо ли прошлое вообще? При этом необходимо признать, что на логическом уровне проблема неразрешима, т.е. это вопрос не разума, а веры.

#2

Безпосередньо в минуле зазирнути неможливо, машина часу - це нездійсненна мрія людства. Будь-які наші судження про минуле є лише більш-менш ймовірними припущеннями, заснованими на інтерпретації фактів і подій сучасності. Динозаври (що надто полюбилися широкому загалу після «Парку юрського періоду») - це, взагалі-то кажучи, лише шматки піщанику, що нагадують своєю формою кістки сучасних рептилій; все інше - прості вигадки. Зрозуміло, що вартість вигадок режисера С. Спілберга і академіка від палеонтології Л. П. Татаринова дещо відрізняється, проте експериментально перевірити не можна ні ті, ні інші - ні сьогодні, ні в майбутньому. Тому спочатку слід вирішити для себе принципове питання: чи пізнаване минуле взагалі? При цьому необхідно визнати, що на логічному рівні проблема нерозв'язна, тобто це питання не розуму, а віри.

Dflsr 25.09.16 в 19:17

Если ответ будет «нет», то мы можем дальше по собственному усмотрению населять прошлое атлантами и лемурийцами, разумными спрутами и крылатыми огнедышащими драконами, а можем, наоборот, отрицать существование всего, что не упомянуто – черным по белому – в Ветхом Завете. Пожалуйста. Мы теперь находимся в сфере мифологии, можно ни в чем себе не отказывать. Отправившись по этому пути, мы с неизбежностью должны прийти к отрицанию существования Хеопса, Ивана Грозного, а то и товарища Сталина – чем они в этом смысле лучше динозавров?

#3

Якщо відповідь буде «ні», то ми можемо далі на власний розсуд населяти минуле атлантами та лемурійцями, розумними спрутами та крилатими вогнедишними драконами, а можемо, навпаки, заперечувати існування усього, що не згадано - чорним по білому - у Старому Заповіті. Будь ласка. Ми зараз знаходимося у сфері міфології, можна ні у чому собі не відмовляти. Відправляючись цим шляхом, ми неминуче маємо прийти до заперечення існування Хеопса, Івана Грозного, а то й товариша Сталіна - чим вони у цьому сенсі кращі за динозаврів?

Hasta167 11.10.16 в 21:47

Если же мы примем, что прошлое принципиально познаваемо (а подавляющее большинство людей решают для себя этот вопрос именно так), и останемся при этом на позициях рационального мышления (т.е. будем полагаться не на «откровения свыше», а на свои собственные наблюдения и умозаключения), то упомянутый выше кусок песчаника немедленно превратится в бедренную кость тиранозавра. Структура ее поверхности позволит нам сделать выводы о местах прикрепления мышц и, соответственно, о типе походки, скорости передвижения и возможных способах охоты; внутренняя структура кости – о характере кровоснабжения и, соответственно, о возможной теплокровности этих существ.

#4

Якщо ми приймемо, що минуле принципово може бути пізнане (а переважна більшість людей вирішують для себе це питання саме так) та залишаємося при цьому на позиціяїх раціонального мислення (тобто будемо покладатися не на «одкровення згори», а на свої власні спостереження та умовиводи), то згаданий вище шматок піщаника негайно перетвориться на стегнову кістку тиранозавра. Структура її поверхні дозволить нам зробити висновки про місця прикріплення м'язів та, відповідно, про тип ходи, швидкість пересування та можливі способи полювання; внутрішня структура кістки - про характер кровопостачання та, відповідно, про ймовірну теплокровність цих істот.

Hasta167 11.10.16 в 21:57

Ископаемая древесина с годичными кольцами позволит заключить, что климат в этом месте тогда был сезонным, а ископаемый коралловый риф – что температура окружающей его морской воды превышала 20°C. Все эти выводы будут основаны на аналогиях – на том, как ведут себя кости позвоночных, древесина и коралловые рифы в наши дни. Но вправе ли мы исходить из такой предпосылки? Не только вправе – мы обязаны поступать именно так, и вот почему.

#5

Викопна деревина з річними кільцями дозволить зробити висновок, що клімат у цьому місці тоді був сезонним, а викопний кораловий риф - що температура навколишньої морської води перевищувала 20°C. Усі ці висновки будуть базуватися на аналогіях - на тому, як поводяться кістки хребетних, деревина та коралові рифи у наші дні. Але чи маємо ми право виходити із такої предумови? Не тільки маємо - ми зобов'язані чинити саме так, і ось через що.

Hasta167 11.10.16 в 22:03

Мы уже оговорили, что действуем в сфере рационального мышления. Рациональный тип мышления – отнюдь не единственно возможный; бывает мышление художественное, мистическое, религиозное и т.п. Надо отчетливо осознавать, что ни одно из них не «хуже» и не «лучше» остальных – они просто разные и имеют свои собственные «своды законов». Мы вольны в выборе типа мышления – но, раз выбрав, обязаны будем в дальнейшем подчиняться определенным правилам.

#6

Ми вже обговорили, що діємо у сфері раціонального мислення. Раціональний тип мислення - зовсім не єдиний можливий; трапляється мислення художнє, містичне, релігійне тощо. Треба чітко усвідомлювати, що жодне з них не «гірше» й не «краще» за інші - вони просто різні та мають свої власні «зводи законів». Ми вільні у виборі типу мислення - але, один раз обравши, зобов'язані будемо у подальшому підкорюватися певним правилам.

Hasta167 11.10.16 в 22:07

Одним из фундаментальных принципов рационального мышления является «бритва Оккама» – по имени средневекового английского философа У. Оккама, который формулировал его так: «Не умножай сущностей сверх необходимого». Применительно к правилам научного исследования это означает следующее: выбирая одну из нескольких гипотез, объясняющих некое явление, надо начинать с самой простой из них, и только убедившись в том, что она «не работает», переходить к более сложной, повторяя эту процедуру до тех пор, пока не будет найдено простейшее удовлетворительное объяснение.

#7

Одним з фундаментальних принципів раціонального мислення є «бритва Оккама» - за іменем середньовічного англійського філософа У. Оккама. який сформулював його так: «Не примножуй сутностей понад необхідне». Стосовно до правил наукового дослідження це означає наступне: обираючи одну з кількох гіпотез, що пояснюють певне явище, треба починати з найпростішої, і тільки переконавшись, що вона «не працює», переходити до складнішої, повторюючи цю процедуру, доки не буде знайдено найпростіше задовільне пояснення.

Hasta167 11.10.16 в 22:11

Приведем такой пример. На тихоокеанском острове Пасхи имеются циклопические статуи, которые, казалось бы, не могли быть воздвигнуты примитивным племенем, населяющим остров в наши дни. Можем ли мы высказать гипотезу, что статуи эти поставлены пришельцами с другой планеты? Конечно, можем. Однако, находясь в рамках рационального подхода, мы вправе принять подобное объяснение лишь после того, как будут исчерпаны все более простые – «земные» – гипотезы. Тур Хейердал, сделавший успешную попытку установить пасхианскую статую с помощью лишь тех средств, что есть в наши дни в распоряжении тамошних аборигенов, действовал строго в рамках «бритвы Оккама», хотя наверняка не задумывался над этим. Последнее весьма существенно: дело в том, что принцип «бритвы Оккама» и впоследствии развившийся из него принцип парсимонии для любого ученого (по крайней мере, в сфере естественных наук) настолько фундаментальны, что обычно их просто не замечают – как мы не замечаем воздуха, которым дышим.

#8

Наведемо такий приклад. На тихоокеанському острові Пасхи знаходяться циклопічні статуї, які, здавалося б, не могли би бути споруджені примітивним племенем, яке населяє острів у наші дні. Можемо ми висловити гіпотезу, що статуї ці поставлені прибульцями з іншої планети? Звісно, можемо. Однак, знаходячись у рамках раціонального підходу, ми маємо право прийняти подібне пояснення лише після того, як будуть вичерпані усі простіші - «земні» - гіпотези. Тур Геєрдал, який зробив успішну спробу встановити пасхіанську статую за допомогою лише тих засобів, які є в наші дні у розпорядженні тамтешніх аборигенів, діяв строго у рамках «бритви Оккама», хоча напевно не замислювався над цим. Останнє вельми істотне: справа у тому, що принцип «бритви Оккама» та пізніше утворений від нього принцип парсимонії для будь-якого вченого (принаймні, у сфері природничих наук) настільки фундаментальні, що зазвичай їх просто не помічають - як ми не помічаємо повітря, яким дихаємо.

Hasta167 11.10.16 в 22:23

Возвращаясь к методам реконструкции картин далекого прошлого, отметим, что с этой точки зрения актуализм (стремление в исторических реконструкциях отталкиваться от современных аналогов) совершенно корректен. Существование же в прошлом принципиально иных, чем ныне действующие, законов природы будет той самой «избыточной сущностью», которую и отсекает «бритва Оккама». Собственно говоря, прошлое вообще познаваемо ровно настолько, насколько точные аналогии былым ситуациям существуют в современности. Однако в следующих главах мы регулярно будем сталкиваться и с такими совокупностями фактов, для объяснения которых нам придется предполагать, что в природе существовали и ситуации, ныне совершенно немыслимые, как-то: экосистемы, не имевшие в своем составе хищников (с. 102); ландшафты, которые были не сушей и не морем, а чем-то средним (с. 86); атмосферная циркуляция, при которой число конвективных ячеек (с. 147) отлично от нынешнего.

#9

Повертаючися до методів реконструкції картин далекого минулого, відзначимо, що з цієї точки зору актуалізм (прагнення в історичних реконструкціях відштовхуватися від сучасних аналогів) цілком коректний. Існування ж у минулому принципово інших, ніж нині діючих, законів природи буде тією самою «надлишковою сутністю», яку відсікає «бритва Оккама». Власне кажучи, минуле взагалі пізнаване рівно настільки, наскільки точні аналогії минулим ситуаціям існують у сучасності. Однак у наступних розділах ми регулярно стикатимемося і з такими сукупностями фактів, для пояснення яких нам доведеться припускати, що у природі існували й ситуації, нині абсолютно немислимі, як то: екосистеми, які не мали у своєму складі хижаків (с. 102); ландшафти, які були не суходолом й не морем, а чимось середнім (с. 86); атмосферна циркуляція, за якої кількість конвективних комірок (с. 147) відмінна від нинішньої.

Hasta167 12.10.16 в 12:17

Не оказываются ли такие реконструкции отступлением от принципа актуализма? Нет, потому что принцип актуализма не является аксиоматичным положением. Аксиома – это принимаемое без доказательств положение, на основе которого строится внутренне непротиворечивая система взглядов. Если мы принимаем за аксиому утверждение, что через точку, лежащую вне прямой, можно провести одну (только одну) прямую, параллельную данной, то получаем внутренне непротиворечивую геометрию Евклида. А если принять, что через такую точку можно провести несколько прямых, не пересекающих данную, то возникнет геометрия Лобачевского, такая же внутренне непротиворечивая, как и «нормальная», евклидова.

#10

Чи не стають такі реконструкції відступом від принципа актуалізму? Ні, тому що принцип актуалізу не є аксіоматичним положенням. Аксіома - це положення, який приймається без доказів і на основі якого будується внутрішньо несуперечлива система поглядів. Якщо ми приймаємо за аксіому твердження, що через точку, що лежить поза прямою. можна провести одну (й тільки одну) пряму, паралельну даній, то отримуємо внутрішньо несуперечливу геометрію Евкліда. А якщо прийняти, що через таку точку можна провести кілька прямих, що не перетинають дану, то виникне геометрія Лобачевського, така ж внутрішньо несуперечлива, як і «нормальна», евклідова.

Hasta167 12.10.16 в 12:24

Выше мы уже сталкивались с одним аксиоматичным утверждением – законом напластования («если один слой горных пород лежит на другом, то верхний слой образовался позднее, чем нижний»), на котором основана такая внутренне непротиворечивая система взглядов, как стратиграфия. Поэтому если бы вдруг удалось доказать (напрягите воображение!), что вышележащий слой может образоваться прежде нижележащего, это означало бы полное разрушение картины мира, что создана стратиграфией.

#11

Вище ми вже стикалися з одним аксіоматичним твердженням - законом напластування («якщо один шар гірських порід лежить на другому, то верхній шар утворився пізніше за нижній»), на якому заснована така внутрішньо несуперечлива система поглядів як стратиграфія. Тому якщо б раптом вдалося довести (напружте уяву!), що вище розташований шар може утворитися раніше за нижче розташований, це означало б повну руйнацію картини світу, що створена стратиграфією.

Hasta167 12.10.16 в 12:28

Принцип актуализма принадлежит к иному типу утверждений – презумпциям. Презумпция – юридический термин, означающий признание факта достоверным, пока не будет доказано обратное. Всем известна используемая в юриспруденции презумпция невиновности. Она может быть сформулирована так: поскольку большинство людей не являются преступниками, то каждый отдельно взятый человек должен считаться невиновным до тех пор, пока не доказано обратное. Последнее – чрезвычайно важно: в понятие «презумпция» заложена возможность опровержения; презумпция лишь устанавливает очередность, в которой следует рассматривать соответствующие гипотезы (применительно к презумции невиновности это означает, что обвиняемый не обязан ничего доказывать – это дело обвинителя).

#12

Принцип актуалізму належить до іншого типу тверджень - презумпцій. Презумпція - юридичний термін, що означає визнання факта достовірним, доки не буде доведено зворотнє. Усім відома презумпція невинуватості, яка використовується в юриспруденції. Вона може бути сформульована так: оскільки більшість людей не є злочинцями, то кожна окремо взята людина має вважатися невинуватою доти, доки не доведено зворотнє. Останнє - надзвичайно важливе: у поняття «презумпція» закладена можливість спростування; презумпція лише встановлює послідовність, у якій слід розглядати відповідні гіпотези (стосовно до презумпції невинуватості це означає, що обвинувачуваний не зобов'язаний нічого доводити - це справа обвинувача).

Hasta167 12.10.16 в 12:36

Палеонтолог А. П. Расницын показал, что этот тип утверждений используется в естественных науках чрезвычайно широко, хотя практически всегда – в неявном виде. Например, постоянно практикуемое биологами определение степени родства организмов по степени их сходства – не что иное, как презумпция, которую можно сформулировать так: более сходные между собой организмы должны считаться более близко родственными между собой до тех пор, пока не доказано обратное (т.е. конвергентное возникновение этого сходства). В дальнейшем мы будем часто сталкиваться с этим типом логических конструкций. Одной из презумпций и является принцип актуализма, который может быть переформулирован таким образом: в процессе исторического исследования мы должны исходить из того, что любые системы в прошлом функционировали так же, как их современные аналоги, до тех пор, пока не доказано обратное.

#13

Палеонтолог О. П. Расніцин показав, що цей тип тверджень використовується у природничих науках надзвичайно широко, хоча практично завжди - у неявному вигляді. Наприклад, постійно практиковане біологами визначення ступеню спорідненості організмів за ступенем їхньої схожості - не що інше, як презумпція, яку можна сформулювати так: більш схожі організми мають вважатися більш близькоспорідненими доти, доки не буде доведено зворотнє (тобто конвергентне виникнення цієї схожості). У подальшому ми будемо часто стикатися з цим типом логічних конструкцій. Однією з презумпцій і є принцип актуалізму, який може бути переформульований таким чином: у процесі історичного дослідження ми маємо виходити з того, що будь-які системи у минулому функціонували так само, як їхні нинішні аналоги, доти, доки не буде доведено зворотнє.

Hasta167 12.10.16 в 12:43

Раз уж зашла речь о научном мышлении, то следует рассказать о взглядах К. Поппера, одного из крупнейших философов XX века, математика по базовому образованию. Он одним из первых задался вопросом «когда теорию можно считать научной?».

#14

Якщо вже зайшла мова про наукове мислення, слід розказати про погляди К. Поппера, одного з найвидатніших філософів ХХ сторіччя, математика за базовою освітою. Він одним з перших задався питанням «коли теорію можна вважати науковою?».

Hasta167 12.10.16 в 12:46

«Меня интересовал не вопрос о том, «когда теория истинна?» [...] Я поставил перед собой другую проблему, – уточняет Поппер. – Я хотел провести различие между наукой и псевдонаукой, прекрасно зная, что наука часто ошибается, а псевдонаука может случайно натолкнуться на истину». Издавна существует стандартный ответ: наука отличается от псевдонауки (или от «метафизики») своим эмпирическим методом, т.е. исходит из наблюдений и экспериментов. Однако такой ответ вряд ли можно счесть исчерпывающим: например, астрология (которая наукой в строгом смысле не является) оперирует громадной массой эмпирического материала, опирающегося на наблюдения, – гороскопами и биографиями.

#15

«Мене цікавило не питання про те, «коли теорія істинна?» [...] Я поставив перед собою іншу проблему, - уточнює Поппер. - Я хотів провести різницю між наукою та псевдонаукою, прекрасно знаючи, що наука часто помиляється, а псевдонаука може випадково наштовхнутися на істину». Здавна існує стандартна відповідь: наука відрізняється від псевдонауки (або від «метафізики») своїм емпіричним методом, тобто виходить зі спостережнь та експериментів. Однак таку відповідь навряд можна вважати вичерпною: наприклад, астрологія (яка не є наукою в строгому сенсі) оперує величезною масою емпіричного матеріалу, що спирається на спостереження, - гороскопами та біографіями.

Hasta167 12.10.16 в 12:51

Поппер вспоминает, что в 1919 году, когда он начинал учиться в Венском университете, все были увлечены новыми, поистине революционными, концепциями: теорией относительности Эйнштейна, а также историческим материализмом Маркса и новейшими психологическими теориями – психоанализом Фрейда и так называемой индивидуальной психологией Адлера. Быстро ощутив (сперва на каком-то подсознательном уровне) некое принципиальное различие между двумя этими группами теорий, Поппер попытался сформулировать для себя: чем марксизм, психоанализ и индивидуальная психология так отличаются от физических теорий, например от теории относительности? Ясно, что дело тут было не в математическом аппарате (или отсутствии такового), а в чем-то ином, более серьезном.

#16

Поппер пригадує, що у 1919 році, коли він починав вчитися у Віденському університеті, усі були захоплені новими, воістину революційними, концепціями: теорією відносності Ейнштейна, а також історичними матеріалами Маркса та найновішими психологічними теоріями - психоаналізом Фрейда і так званою індивідуальною психологією Адлера. Швидко відчувши (спочатку на якомусь підсвідомому рівні) деяку принципову розбіжність між цими двома групами теорій, Поппер спробував сформулювати для себе: чим марксизм, психоаналіз та індивідуальна психологія так відрізняються від фізичних теорій, наприклад, від теорії відносності? Ясно, що справа тут була не у математичному апараті (чи у відсутності такого), а у чомусь іншому, більш серйозному.

Hasta167 5.12.16 в 21:29

«Я обнаружил, что те из моих друзей, которые были поклонниками Маркса, Фрейда и Адлера, находились под впечатлением некоторых моментов, общих для этих теорий, в частности под впечатлением их явной объяснительной силы. Казалось, эти теории способны объяснить буквально все, что происходило в той области, которую они описывали. Изучение любой из них как бы приводило к полному духовному перерождению или к откровению, раскрывающему наши глаза на новые истины, скрытые от непосвященных. Раз ваши глаза однажды были раскрыты, вы будете видеть подтверждающие примеры всюду: мир полон верификациями теории. Все, что происходит, подтверждает ее».

#17

«Я виявив, що ті з моїх друзів, які були шанувальниками Маркса, Фрейда та Адлера, знаходилися під впливом деяких моментів, спільних для цих теорій, зокрема під враженням від їхньої явної пояснювальної сили. Здавалося, ці теорії здатні пояснити буквально все, що відбувалося у будь-якій галузі. яку вони описували. Дослідження будь-якої з них ніби приводило до повного духовного переродження чи одкровення, відкриваючому наші очі на нові істини, приховані від непосвячених. Якщо ваші очі одного разу були відкриті, ви будете бачите підтверджуючі приклади усюди: світ повний верифікаціями теорії. Все, що відбувається, підтверджує її».

Hasta167 5.12.16 в 21:36

Итак, главная черта этой группы теорий – непрерывный поиск верифицирующих их эмпирических результатов (наблюдений): чем больше, тем лучше. Более того, невозможно представить себе, например, такую форму человеческого поведения, которая не укладывалась бы в рамки соответствующей психологической теории. В примере, рассматриваемом Поппером, один человек толкает ребенка в воду с намерением утопить его, а другой жертвует жизнью в попытке спасти этого ребенка: «Каждый из этих случаев легко объясним и в терминах Фрейда, и в терминах Адлера.

#18

Отже, головна риса цієї групи теорій - безперервний пошук верифікуючих її емпіричних результатів (спостережень): чи більше, тим краще. Більш того, неможливо уявити собі, наприклад, таку форму людської поведінки, яка не вкладалася б у рамки відповідної психологічної теорії. У прикладі, який розглядає Поппер, одна людина штовхає дитину у воду з наміром втопити її, а друга жертвує життям у спробі врятувати цю дитину: «Кожний з цих прикладів легко пояснюється і в термінах Фрейда, і в термінах Адлера.

Hasta167 5.12.16 в 22:33

Согласно Фрейду, первый человек страдает от подавления некоего комплекса (скажем, Эдипова), а второй достиг сублимации. Согласно Адлеру, первый человек страдает от чувства неполноценности (которое вызывает у него необходимость доказать самому себе, что он способен отважиться на преступление); то же самое происходит и со вторым (у которого возникает потребность доказать самому себе, что он способен спасти ребенка)». С такой же легкостью обе эти теории переинтерпретируют и любые другие человеческие поступки.

#19

Згідно з Фрейдом, перша людина страждає від пригнічення якогось комплекса (наприклад, Едипова), а друга досягла сублімації. Згідно з Адлером, перша людина страждає від почуття неповноцінності (яка викликає у неї необхідність довести собі, що вона здатна наважитися на злочин); те ж саме відбувається і з другою (у якої з'являється потреба довести собі, що вона здатна врятувати дитину)». З такою ж легкістю обидві ці теорії переінтерпретують і будь-які інші людські вчинки.

Hasta167 5.12.16 в 22:37

С теорией относительности дело обстоит совершенно иначе. Как раз во время, описываемое Поппером, А. Эддингтону впервые удалось подтвердить одно из предсказаний, сделанных Эйнштейном. Согласно его теории гравитации, большие массы (такие, как Солнце) должны притягивать свет точно так же, как они притягивают материальные тела. Поэтому свет далекой фиксированной звезды, видимой вблизи Солнца, достигает Земли по такому направлению, что звезда кажется смещенной по сравнению с ее реальным положением. В обычных условиях этот эффект наблюдать невозможно, поскольку близкие к Солнцу звезды совершенно теряются в его ослепительных лучах. Однако звезды можно сфотографировать во время полного солнечного затмения, а затем сравнить их положение с тем, что наблюдается ночью, когда масса Солнца не влияет на распространение их лучей. Именно это и проделал Эддингтон. И получил эффект, предсказанный Эйнштейном.

#20

З теорією відносності справа зовсім інша. Якраз у час, що описує Поппер, А. Еддинґтону вперше вдалося підтвердити одно з передбачень, зроблених Ейнштейном. Згідно з його теорією гравітації, великі маси (такі, як Сонце) мають притягати світло так само, як вони притягують матеріальні тіла. Тому світло далекої фіксованої зірки, яка видима поблизу Сонця, досягає Землі за таким напрямком, що зірка здається зміщеною порівняно з її реальним положенням. У звичайних умовах цей ефект спостерігати неможливо, оскільки близькі до Соця зірки повністю губляться в його засліплюючих променях. Однак зірки можна сфотографувати під час повного сонячного затемнення, а потім порівняти їх положення з тим, що спостерігається вночі, коли маса Сонця не впливає на поширення їхніх променів. Саме це й проробив Еддинґтон. Й отримав ефект, передбачений Ейнштейном.

Hasta167 5.12.16 в 22:45

«В рассматриваемом примере, – пишет Поппер, – производит впечатление тот риск, с которым связано подобное предсказание. Если наблюдение показывает, что предсказанный эффект определенно отсутствует, то теория просто-напросто отвергается. Данная теория несовместима с определенными возможными результатами наблюдения – с теми результатами, которых до Эйнштейна ожидал бы каждый. Такая ситуация совершенно отлична от описанной мною ранее, когда соответствующие (психологические. – К. Е.) теории оказывались совместимыми с любым человеческим поведением, и было практически невозможно описать какую-либо форму человеческого поведения, которая не была бы подтверждением этих теорий».

#21

«У розглянутому прикладі, - пише Поппер, - справляє враження той ризик, з яким пов'язане подібне передбачення. Якщо спостереження показує. що передбачений ефект відсутній, то теорія просто-напросто відкидається. Дана теорія несумісна з певними можливими результатами спостереження - з тими результатами, які до Ейнштейна очікував би кожен. Така ситуація абсолютно відмінна від описаної мною раніше, коли відповідні (психологічні - Е. Є.) теорії виявлялися сумісними з будь-якою людською поведінкою, й було практично неможливо описати яку-небудь форму людської поведінки, яка б не була підтвердженням цих теорій».

Hasta167 5.12.16 в 23:29

Все это и привело Поппера к заключению о том, что подтверждения (верификации) теории недорого стоят – их при желании можно набрать сколько угодно, почти для любой теории. Собственно говоря, принимать во внимание подтверждающее свидетельство следует лишь в тех случаях, когда оно является результатом реальной «проверки теории на прочность» – попытки ее опровергнуть, которая оказалась безуспешной. Теория же, которая не опровергаема никаким мыслимым событием, является ненаучной; принципиальная неопровергаемость представляет собой не достоинство теории (как часто думают), а ее порок. Итак, критерием научного статуса теории является ее проверяемость и принципиальная опровергаемость (фальсифицируемость).[6] Иными словами, наука (в отличие от псевдонауки) должна делать проверяемые предсказания («Будет так-то и так-то, в противном случае я съем свою шляпу»), причем предсказания эти должны быть рискованными, не очевидными априори (не типа «Солнце завтра по-прежнему взойдет на востоке»).

#22

Все це й привело Поппера до висновку про те, що підтвердження (верифікації) теорії недорого коштують - їх за бажання можна набрати скільки завгодно, майже для будь-якої теорії. Власне кажучи, брати до уваги підтверджуюче свідчення варто лише у тих випадках, коли воно є результатом реальної "перевірки теорії на витривалість" - намаганням її спростувати, яке виявилося невдалим. Теорія ж, яка не заперечується жодною можливою подією, ненаукова; принципова неспростовність є не перевагою теорії, а її недоліком. Отже, критерієм наукового статусу теорії є можливість її перевірки та принципова спростовуваність (фальсифіковуваність).[6] Інакше кажучи, наука ( на відміну від псевдонауки) повинна робити передбачення, які можна перевірити ("Буде ось так і ось так, інакше я з'їм свого капелюха"), причому передбачення ці повинні бути ризикованими, не очевидними апріорі ( не на кшталт "Сонце завтра як зазвичай зійде на сході")

Musia 5.03.17 в 0:46

Из рассмотренных выше теорий критерию фальсифицируемости отвечает лишь теория относительности: даже если в период ее выдвижения существующие измерительные инструменты не позволяли осуществить проверку, принципиальная возможность опровержения этой теории существовала уже тогда. Случай с астрологией – обратный; астрологи попросту игнорируют неблагоприятные для них свидетельства, а в своих прогнозах прибегают к обычному трюку всех прорицателей: предсказывают события неопределенно, чтобы предсказания всегда сбывались, т.е. чтобы они были неопровергаемыми.

#23

З розглянутих вище теорій критерію фальсифіковуваності відповідає лише теорія відносності: навіть коли в період її висування існуючі вимірювальні прилади не дозволяли здійснити перевірку, принципова можливість спростування цієї теорії існувала вже тоді. Випадок з астрологією - зворотній: астрологи просто іґнорують неприємні для них свідчення, а у своїх прогнозах вдаються до звичайного трюку всіх віщунів: передбачають події невизначено, щоб передбачення завжди збувалися, тобто щоб вони були неспростовними.

Musia 5.03.17 в 0:51

Вспомним истории о Ходже Насреддине. «Буду ли я счастлива в своем новом браке?» – трепетно спрашивала какая-нибудь почтенных лет вдова и замирала в ожидании ответа. «Да, будешь счастлива, если на рассвете не влетит в твое окно черный орел, – гласил ответ гадальщика. – Остерегайся также посуды, оскверненной мышами, никогда не пей и не ешь из нее». И вдова удалялась, полная смутного страха перед черным орлом, тягостно поразившим ее воображение, и вовсе не думая о каких-то презренных мышах; между тем в них-то именно и крылась угроза ее семейному благополучию, что с готовностью растолковал бы ей гадальщик, если бы она пришла к нему с жалобами на неправильность его предсказания.

#24

Згайдаймо історії про Ходжу Насреддіна. "Чи буду я щасливою у своєму новому шлюбі?"- з трепетом запитувала якась похилих літ вдова і завмирала в очікуванні відповіді. "Так, будеш щасливою, якщо на світанку не влетить у твоє вікно чорний орел, - віщував у відповідь ворожбит. - Уникай також посуду, загидженого мишами, ніколи не пий та не їж з нього". І вдова пішла, сповнена незрозумілого остраху перед чорним орлом, що так тяжко вразив її уяву, і зовсім не думаючи про якихось недостойних мишей; однак саме в них і була прихована загроза її сімейному щастю, що з радістю розтлумачив би їй ворожбит, якби вона прийшла до нього зі скаргами на помилковість його віщувань.

Musia 5.03.17 в 15:10

Сложнее ситуация с марксистской социологией. В ранних своих формулировках она действительно давала проверяемые предсказания (например, Марксов анализ движущих сил и сроков грядущей «социальной революции»), которые все оказались опровергнутыми (революции происходили не в промышленно развитых, а в самых отсталых странах, и т.п.). Однако последователи Маркса, вместо того чтобы признать это опровержение, переинтерпретировали и теорию, и свидетельства так, чтобы привести их в соответствие. Они «спасли» свою теорию, но при этом сделали ее неопровергаемой – и тем самым лишили ее научного статуса (в Советском Союзе марксизм превратился уже в чистое богословие, т.е. в комментирование священных текстов).

#25

Складніша ситуація з марксистською соціологією. В ранніх своїх формулюваннях вона дійсно наводила передбачення,які можна перевірити (наприклад, Марксовий аналіз рухаючих сил і термінів прийдешньої "соціальної революції"), які виявилися спростовними (революції відбувалися не у промислово розвинених, а у найбільш відсталих країнах, тощо). Однак послідовники Маркса замість того, щоб визнати це спростування, переінтерпретували і теорію, і свідчення так, щоб привести їх у відовідність. Вони "врятували" свою теорію, але при цьому зробили її неспростовною - і цим позбачили її наукового статусу (в Радянському Союзі марксизм перетворився уже в суцільне богослів'я, тобто в коментування священних текстів).

Musia 5.03.17 в 14:51

Что же касается двух упомянутых психоаналитических теорий, то они являются изначально непроверяемыми и неопровергаемыми. Как подчеркивает Поппер, «это не означает, что Фрейд и Адлер вообще не сказали ничего правильного. [...] Но это означает, что те „клинические наблюдения“, которые, как наивно полагают психоаналитики, подтверждают их теорию, делают это не в большей степени, чем ежедневные подтверждения, обнаруживаемые в своей практике астрологами». Итак, по Попперу: теория относительности – научная и правильная, т.е. не опровергнутая, несмотря на все усилия; марксизм (ранний) – научная, но неправильная; психоанализ – правильная (в том смысле, что дает позитивные практические результаты), но ненаучная.

#26

Що ж стосується двох згаданих психоаналітичних теорій, то вони є апріорі неспростовними та такими,що не перевіряються. Як підкреслює Поппер, "це не означає, що Фрейд і Адлер взагалі не сказали нічого правильного. [...] Але це означає, що ті "клінічіні спостереження", які, як наївно вважають пихоаналітики, підтверджують їх теорію, роблять це не більшим чином, ніж щоденні підтвердження, які виявляють у своїй практиці астрологи". Отже, за Поппером: теорія відносності - наукова і правильна, тобто не спростована, не дивлячись на всі зусилля; марксизм (ранній) - наукова, але неправильна; психоаналіз - правильна ( у розумінні, що дає позитивні практичні результати), але ненаукова.

Musia 5.03.17 в 15:02

Разумеется, Поппер нарисовал умышленно упрощенную картину. Ведь, согласно его методологическим правилам, если теории противоречит некий факт, то она становится фальсифицированной и должна быть немедленно отброшена. Однако в реальности научное сообщество сплошь и рядом вынуждено сохранять заведомо «фальсифицированные» теории до тех пор, пока не появятся новые, более совершенные (за неимением гербовой...); с этим был вынужден согласиться и сам Поппер. Попперовский фальсификационализм пережил пик своей популярности в 60–70-е годы, а ныне уступил место более утонченным методологическим концепциям. Тем не менее главные попперовские положения (что цена непроверяемой гипотезе, сколь бы красива она ни была, пятак в базарный день и что суть научного исследования – не в подборе примеров, подтверждающих теорию, а в поиске всё новых способов ее критической проверки) остаются в силе. Тем из вас, кто собирается в дальнейшем заниматься наукой, следует иметь это в виду.

#27

Зрозуміло, що Поппер відтворив навмисно спрощену ситуацію. Адже, згідно його методологічних правил, якщо теорії суперечить деякий факт, то вона стає фальсифікованою і повинна бути негайно відкинутою. Однак в реаліях наукова спільнота часто-густо вимушена зберігати початково "фальсифіковані" теорії доти, доки не з'являться нові, більш досконалі (за відсутністю титульної...); з цим вимушений був погодитися і сам Поппер. Попперівський фальсифікаціоналізм пережив пік своєї популярності у 60-70-ті роки, а нині поступився місцем більш витонченим методологічним концепціям. Наразі головні попперівські положення (що ціна гіпотези, яка не перевіряється, якою б гарною вона не була, гріш в базарний день і що суть наукового дослідження - не у підборі прикладів, які підтверджують теорію, а в пошуку все нових способів її критичної перевірки) лишаються в силі. Тим з вас, хто прагне й надалі займатися наукою, потрібно мати це на увазі.

Musia 5.03.17 в 15:22

Хвилинку...